ODESSA

F4C530DD-7D20-4EDB-8DA6-4F308B96D360.jpeg
288222BF-366C-41BA-A534-56384ACD6173.jpeg
aGA.jpg

IMBA – курс на поддержку моряков и морской культуры

Международная Морская Бизнес Ассоциация (ММБА) - International marine business association (IMBA) возникла давно, но стала востребованной в условиях пандемии в несколько измененном виде для большей широты общественной деятельности. IMBA призвана поддерживать моряков, привлекать международную помощь и реализовывать проекты, направленные на развитие социальной сферы и культуры. Игорь Агафоников рассказал о новых задачах и перспективах IMBA.

 

Пандемия коронавируса сильно повлияла на морскую сферу. Карантин создал проблемы со сменами вахт. Чтобы решить вопросы доставки моряков на суда 45 стран уже признали моряков ключевыми работниками морской индустрии, которым необходим «зеленый коридор». Наше правительство не видит проблем моряков. Поэтому приходится их, в меру сил решать самим. Мы стараемся участвовать во всех проектах на благо моряков. Есть договоренность о взаимопомощи с лабораторией, которая делает тесты морякам на COVID-19 перед отлетом. Мы сопровождаем наших ребят. Если нужно срочно сделать тест, то есть также определенные льготные условия для моряков. Содействуем молодым морякам пройти обучение и получить соответствующие сертификаты Американского клуба, по критериям которого судовладельцы проводят профотбор, решают вопросы с практикой курсантов.

 

Прорабатываем проект с американским частным фондом по приобретению пассажирского судна, на котором курсанты смогут проходить практику и тренажерную подготовку, получая американские сертификаты. Этот фонд уже имеет ряд реализованных проектов – создание школы подготовки моряков и Военно-морского училища в Египте.

 

Надеемся на проект с китайскими партнерами, в котором участвует Международный Дипломатический Трейд-клуб объединяющий, в том числе послов 27 стран мира. Китайцы предлагают «коридоры безопасности» для борьбы с COVID-19. Они крайне необходимы для прохождения обработки учащихся и работников различных заведений специальными парами и предотвращения заболевания их коронавирусом, в результате при прохождении через этот коридор происходит обеззараживание. Эти установки уже зарекомендовали себя в Китае. И сегодня их планируют закупить Киев, Харьков и Южный, который, кстати, скоро станет побратимом с одним из китайских городов. Мы предложили создать рабочую группу из представителей Китая и Украины по установке таких коридоров безопасности в Одессе и области.

 

Намерены поддержать наших краеведов. Историк Александр Сурилов практически открыл места захоронения итальянских, испанских, французских, английских моряков во времена русско-турецких войн в Одессе и мы включились в проект увековечивания памяти на международном уровне. В 1854-ом в Одесском заливе затонул фрегат «Тигр». Установлено место могилы капитана. Александр Сурилов нашел в архивах материалы и по координатам вычислил место, где похоронены четверо членов экипажа корабля в парке им. Т. Г. Шевченко.

 

Мы намерены обратиться в Посольство Великобритании, Лондонский морской музей, чтобы найти родственников захороненных моряков.

В помощь для реализации наших общих проектов активно подключился Международный благотворительный фонд «Довіра і майбутнє», который готов взять на себя функции реализации и поддержки всех наших проектов. Мы считаем, что такие проекты необходимы для истории города и поднятия престижа страны на международном уровне.

Стараемся защитить памятники архитектуры, которые пытаются снести. В наших силах привлечь инвесторов, общественность и волонтеров. Очень хочется отстоять полуразрушенный исторический объект первой водной спасательной станции на пляже «Ланжерон», совместно с фондом уже подготовлены обращения в соответствующие инстанции.

Занимаемся вопросами ветеранов морской отрасли. Поэтому, - завершает Игорь Агафоников, - ассоциация работает во всех направлениях, которые связаны с моряками и наш девиз - «Только вперед!».

 

Инна Ищук, Анатолий Венгрук

«Моряк Украины», № 50 от 23.12.2020-го

 

https://moryakukrainy.livejournal.com/5205415.html

ODESSA

КЛАСТЕРИ ДЛЯ МАЙБУТНЬОГО УКРАЇНИ

У результаті проведеного аналізу  мною було зроблено висновок, що найбільш конкурентоспроможні компанії зазвичай не розкидані безсистемно по різних країнах та мають тенденцію концентруватися в одній країні, а іноді і в одному регіоні. Це пояснюється просто. Одна або кілька фірм, досягаючи результату своєї діяльності, який дає можливість впливати на світовий ринок, поширюють свій позитивний вплив на своє найближче оточення: постачальників, споживачів і конкурентів. У свою чергу, успіхи оточення позитивно впливають на подальше зростання конкурентоспроможності даної компанії.

Серед привабливих для вітчизняних розробників видів господарської діяльності можна виділити кластери. Вони підвищують продуктивність праці, прискорюють темпи впровадження інновацій на виробництві, сприяють конкурентоспроможності різних галузей економіки, не вимагають значних коштів і складаються з різних ініціатив, спрямованих на стимулювання учасників для співпраці. Однією з переваг регіональних стратегій на підтримку кластерів є їхня низька собівартість і висока окупність порівняно з іншими державними заходами, спрямованими на створення базової інфраструктури та надання послуг населенню.

Функціонування усіх кластерів грунтується на створенні мереж, співпраці та конкуренції. Їхні центри розташовуються в географічних цент­рах регіонів, спеціалізуються в конкретних галузях, пов’я­заних одна з однією спільни­ми технологіями чи видами діяльності. Уряди багатьох країн Європи впровадили стратегії сприяння розвитку кластерів як засобу забезпечення економічного розвитку та підвищення конкурентоспроможності на між­народному ринку.

Нині в науці визначено 7 основних характеристик кластерів, комбінації яких може визначати вибір певної кластерної стратегії:

- географічна: побудова просторових кластерів економічної активності, починаючи від суто місцевих (наприклад садівництво в Нідерландах) до насправді глобальних (аерокосмічний кластер);

- горизонтальна: кілька галузей (секторів) можуть входити до більшого кластера (наприклад система мегакластерів в економіці Нідерландів);

- вертикальна: у кластерах можуть бути присутні суміжні етапи виробничого процесу.

Таким чином, агенції з регіонального розвитку можуть бути основою для роз­робки програм розбудови кластерів на регіональному рівні в Україні. Проте державна допомога, як і раніше, має велике значення для їх первинного розвитку. Саме ця ланка пов’язує національне бачення та стратегію економічного розвитку і регіональний потенціал, який може зумовити їх реальний розвиток.

За визначенням американського вченого М.Портера, кластер - це поєднання підприємств і установ, для якого територіальна спільність його компонентів - додатковий чинник підви­щен­ня економічної ефективності за рахунок сталості взаємозв’язків, скорочення транс­порт­них витрат, раціонального використання всіх видів місцевих ресурсів, створення умов для поєднання з територіальним плануванням й уп­равлінням.

Мета створення кластера полягає у забезпеченні економічного розвитку та підвищенні конкурентоспроможності продукції або послуг його членів на ринках. Для створення кластера необхідно здійснити комплекс економічних, законодавчих та гуманітарних заходів, забезпечивши при цьому певні базові умови регіонального розвитку.

Процес утворення кластерів передбачає різні напрями зв’язків, а саме:

-        нові виробники, що приходять з інших галузей, прискорюють свій розвиток, стимулюючи науково-дослідні роботи та забезпечуючи необхідні кошти для впровадження нових стратегій;

-        відбувається вільний обмін інформацією та швидке поширення нововведень каналами постачальників або споживачів, які мають контакти з іншими конкурентними підприємствами (фірмами);

-        взаємозв’язки всередині кластера, часто абсолютно несподівані, зумовлюють появу нових напрямів у конкуренції, які породжують цілком нові можливості;

-        людські ресурси й ідеї утворюють нові комбінації.

У цілому відрізняють три широковживані визначення кластерів, кожне з яких підкреслює основну рису його функціонування:

- регіонально обмежені форми економічної активності всередині споріднених секторів, які зазвичай прив’язані до певних наукових установ (науково-дослідних інститутів, університетів тощо);

- досить вузько визначені сектори, в яких суміжні етапи виробничого процесу утворюють ядро кластера (наприклад ланцюг “постачальник - виробник - збутовик - клієнт”). До цієї ж категорії потрапляють і мережі, що формуються навколо головних підприємств (фірм);

- галузі економіки, визначені на високому рівні агрегації (наприклад “хімічний кластер”), або сукупності секторів на ще вищому рівні агрегації (наприклад “агропромисловий кластер”).

Для подальшого розвитку кластерів необхідно розробити стратегії, які, по суті, повинні доповнювати одна одну. Тобто ці стратегії спрямовані на підвищення використання знань в існуючих кластерах та на створення нових мереж співпраці усередині них. Як правило, центром кластера стають кілька потужних підприємств (фірм), при цьому між ними зберігаються конкурентні відносини.

Ефективна спеціалізація виробництва кластера дає можливість залучення до необхідної співпраці малого та середнього підприємництва.

Нині кластерні стратегії використовуються у більшості країн Європи. Тісна взаємодія підприємств даного кластера в поширенні знань забезпечує їм конкурентні переваги перед основними торговельними конкурентами. За оцінкою експертів, Фінляндія лідирує за рівнем як дослідницької, так і технологічної кооперації.

При цьому важливо, хто саме з учасників мережі є ініціатором і кінцевим виконавцем інновацій у межах кластера.

Нині кластерний підхід застосовується при вирішенні ширшого кола завдань, зокрема:

- як основа стимулювання інноваційної діяльності;

- під час аналізу конкурентоспроможності держави, регіону, галузі;

- як основа загальнодержавної промислової політики;

- під час розробки програм регіонального розвитку;

- як основа взаємодії усіх форм підприємництва.

Основою для розробки програм розбудови кластерів на регіональному рівні в Україні можуть бути агенції з регіонального розвитку, в яких важливу роль відіграє державна допомога. Саме ця ланка по­в’язує національне бачення та стратегію економічного розвитку і регіональний потенціал, які можуть забезпечити реальний розвиток .

В Україні концепцію галузевих кластерів почали застосувати на практиці у 1998 р. Проте в процесі її впровадження виникли проблеми щодо поширення концептуальних економічних і методичних знань про кластери, їх організацію та підтримку.

 

У 2005 р. у чотирьох областях почалось активне впро­вадження кластерів, основні напрями діяльності яких було сконцентровано у таких областях:

- Хмельницькій (швейний, будівельний, харчовий, туристичний кластери, кластер зеленого туризму);

- Івано-Франківській (туристичний кластер, кластер виробників декоративного текстилю);

- Черкаській (кластер перевізників);

- Житомирській (кластер каменедобування та каменеобробки).

У нашій країні існує ряд суттєвих недоліків, які не просто заважають впровад­женню новітніх стратегій розвитку регіонів, а й роблять це фактично неможливим. До таких недоліків необхідно віднести недосконалість законодавчої бази, показники сплати податків і перерозподіл бюджету. Крім того, помилковою є позиція органів влади щодо необхідності інвестування тільки в деякі основні галузі промисловості, які можуть стати двигунами капіталовкладень з боку зарубіжних інвесторів, і в подальшому це приведе до зростання внутрішнього валового продукту та забезпечить розвиток регіонів. Європейський досвід у сфері регіонального розвитку вже давно спростував таку позицію як неправильну.

Розробка концепції галузевих кластерів в Украї­ні спрямована на подальший регіональний розвиток, підвищення конкуренто­спромож­ності регіонів як основи їх динамічного розвитку й усунення значних міжрегіональних диспропорцій.

На нашу думку, Органи державної влади повинні насамперед вирішити ряд питань, а саме:

- Українська асоціація місцевих та регіональних влад має стати родоначальником створення національної мережі агентств регіонального розвитку, в яких ма­ють працювати виключно недержавні службовці. Агентства повинні мати відповідний статус, обов’язки та відповідальність як у себе всередині, так і відповідальність державних службовців за невиконання нормативно-пра­во­вих документів агенцій;

- агенції повинні мати відповідне альтернативне фінансування з державного та місцевих бюджетів. На першому етапі, можливо, за рахунок міжнародних грантів, але обов’язково на умовах повного фінансового самозабезпечення. Для цього необхідно впровадити програму розвитку агенцій, наприклад, модель фінансування молодіжного будівництва, модель розвитку девелопменту, модель залучення інвестицій та їх освоєння на партнерських відносинах, що в остаточному підсумку приноситиме необхідні кошти для розвитку агенцій;

- підготовка кадрів для агентств регіонального розвитку;

- відбір кадрів для роботи в них на конкурсній основі;

- створення прозорої моделі управління агентствами регіонального розвитку (через залучення до цієї роботи недержавних організацій, підприємницьких і державних структур, усіх зацікавлених осіб);

- впровадження чіткої та ефективної системи звітності та моніторингу про ефек­­­­тивність діяльності агентств регіонального розвитку.

Упровад­ження методологічних підходів кластерної моделі регіонального розвитку, які будуються на основі конкурентоспроможності галузей (секторів), сприятиме підвищенню рівня та якості життя населення, подоланню бід­ності та без­робіття, стабільному економічному зростанню галузей економіки, прискоренню і проведенню системних реформ у регіонах.

Отже, кластер являє собою сукупність 7 К: концентрація, кооперація, конкуренція, комунікація, координація, конкурентоздатність, компетенція (рис. 1).

Створення кластера в регіональній економіці має на меті забезпечення концентрації виробництва та реалізації продукції, кооперації зусиль над поширенням інноваційних процесів, забезпеченню конкуренції, комунікаційних процесів в рамках кластерного утворення та спільної координації діяльності. Компетенція підприємств, організацій та установ об’єднаних у кластер дає можливість правильного вирішення поставленого завдання, успішно діяти на основі практичного досвіду, умінь та знань при вирішенні поставлених професійних завдань Ці чинники в сукупності підвищують конкурентоздатність регіону, створюючи нові умови та вимоги до ведення бізнесу.

 

 

Рис. 1. Концепція 7К – основа кластера

 

Функціонування кластерів ґрунтується на створенні мереж, співпраці, координації спільної діяльності та конкуренції. Їхні центри розташовуються в географічних центрах регіонів, спеціалізуються в конкретних галузях, пов’язаних спільними технологіями чи видами діяльності. Формування такої мережі може відбуватися з ініціативи влади різних рівнів або йти «знизу», тобто бути незалежною ініціативою приватних компаній. У першому випадку існує готовність місцевих адміністрацій інвестувати в розвиток кластера, у другому випадку такої готовності немає, однак на відповідному етапі інвестиції можуть бути необхідні, та у випадку, коли кластер важливий для розвитку регіону, він має розглядатися як одна з «точок росту», на якій має бути сконцентрована інвестиційна активність.

Таким чином, державна підтримка має велике значення для первинного розвитку кластера, т. як створює передумови для поєднання національного бачення, стратегії економічного розвитку та регіонального потенціалу, який може вплинути на реальний розвиток. Кластерна політика та процес кластеризації національної економіки займають одне з центральних місць у сучасній економічній науці. Кластери розглядаються в якості інтеграційних форм організації виробництва, що забезпечують швидкі темпи економічного розвитку, а сам процес кластеризації розглядається як ринковий механізм якісного перетворення регіональних економічних систем. Перспективи кластерної організації регіональної економіки залежать від макроекономічних тенденцій в економіці, домінуючих на певній території. Кластер сприяє формуванню зв’язків між учасниками кластеру, створенню конкурентного середовище, сприяє забезпеченню розвиток у регіональної економіки.

Традиційно вважалося, що зростання регіональної економіки заснований на базових для регіону галузях. Ці галузі, як правило, є основними експортерами та підтримують інші сфери і виробництва. В даний час відмінність між традиційною промисловою політикою та кластерної політикою полягає в тому, що цільова група зрушилася від вертикальних секторів до більш широкого поняття «вартісного ланцюжка». Добре розвинена мережа складається не тільки з зв’язків бізнес-партнерів з конкретною галуззю, але і з низкою суміжних та пов’язаних галузей, науково-дослідних центрів, освітніх установ, інноваційних компаній та прямих зв’язків з клієнтами.

Увага вчених і фахівців до кластеризації економіки як інструменту підвищення конкурентоспроможності пояснюється ефективністю та гнучкістю кластерів, але кластерний підхід має і ряд недоліків (табл. 1).

Інноваційний кластер є найбільш ефективною формою досягнення високого рівня конкурентоспроможності, являє собою неформальне об’єднання зусиль різних організацій (промислових компаній, науково-дослідних центрів, вузів, індивідуальних підприємців, органів державного управління, громадських організацій та ін.). Мета створення інноваційного кластера полягає в концентрації сильних сторін регіону для вирішення складних завдань. 

Визначальну роль у створенні та функціонування даної мережі відіграють місцеві науково-дослідні інститути, що досліджують відповідні тематичні сфери. Об’єднання в кластер забезпечує систему розповсюдження нових знань, технологій, інновацій. При цьому формування мережі стійких зв’язків між усіма учасниками кластеру є найважливішою умовою ефективної трансформації винаходів в інновації, а інновацій – в конкурентні переваги (рис. 2).

 

 

Рис. 2. Основні структурні елементи інноваційного кластера

 

Найбільш успішні інноваційні кластери формуються там, де здійснюється або очікується прорив у галузі техніки та технології виробництва з подальшим виходом на нові ринкові ніші. Тому, багато країн все активніше використовують кластерний підхід у формуванні та регулюванні своїх національних інноваційних програм. Наприклад, завдання формування і зміцнення регіональних інноваційних кластерів в США була поставлена в число найважливіших національних пріоритетів. Особлива увага приділяється визначенню та підтримці тих інновацій, які забезпечують довгостроковий розвиток. Велика увага в США приділяється створенню національної мережі центрів впровадження промислових технологій на базі університетів, що має особливе значення для розвитку малого бізнесу, який отримує можливість до одержує доступ до сучасних технологій. При цьому практика розвинених країн в області кластеризації регіональних економік довела, що кластери виконують роль точок зростання внутрішнього ринку, в результаті відбувається підвищення конкурентоспроможності регіону.

Вивчення методологічних підходів, передового зарубіжного та вітчизняного досвіду формування інноваційних кластерів дозволяє стверджувати, що для здійснення цього процесу потрібно ряд передумов, а саме:

1. Наявність сукупності підприємств, що взаємодіють у рамках бізнес-процесів, що використовують конкурентні преваги території та орієнтовані, на ті сегменти ринку, що мають динамічний розвиток;

2. Функціонування значного числа малих і середніх підприємств, що використовують різні, але з деякими загальними рисами технології та / або спеціалізуються  на випуску одного чи декількох видів виробів.

3. Наявність наукових організацій (з високою підприємницькою культурою), кваліфікованої робочої сили, вільних виробничих приміщень та інфраструктури, необхідних для організації бізнесу.

4. Добре розвинена інфраструктура, що підтримує промисловий розвиток (технопарки, бізнес-інкубатори, інформаційно-технічні центри, промислові зони, інноваційно-промислові комплекси, агентства з розвитку субконтрактних відносин). Можливість використання існуючої та побудови інноваційної транспортно-логістичної системи взаємодії всіх учасників кластера.

5. Торгово-промислові палати та професійні асоціації, які надають компаніям можливість зустрічатися і обмінюватися досвідом.

6. Атмосфера довіри та творчості, що є наслідком тих взаємних преваг, якими користуються підприємства, розташовані на певній території.

7. Політика регіональних органів влади та управління, спрямована на підтримку та розвиток кластерів. Роль органів влади полягає в тому, що  б підтримувати розвиток позитивних факторів і сприяти подоланню перешкод, використовуючи всі можливі заходи для поліпшення загальноекономічного клімату в регіоні. Постійна взаємодія фірм в середині кластера сприяє формальному та неформальному обміну знаннями, професійними навичками. Утворення так званої «критичної маси» компаній в кластері є стимулом для залучення нових компаній, інвестицій, послуг, постачальників, а також підтримує процеси формування власних професійних кадрів. Регіональна інноваційна політика по формуванню попиту на інноваційну продукцію підприємств кластеру, а також по стимулюванню збуту інноваційної продукції як усередині регіону, так і поза його межами;

До позитивних умов, що впливає на формування інноваційних кластерів, відносяться перш за все розвинену технологічну культуру та психологічну готовність до кооперації.

У той же час можна виділити ряд факторів, що перешкоджають розвитку кластерів рів, а саме:

- низька якість бізнес-клімату та рівня розвитку інфраструктури;

- неадекватність освітніх та науково-дослідних програм потребам економіки;

- слабкі зв’язки між виробничим сектором, освітніми та науковими організаціями;

- низька ефективність галузевих та професійних організацій;

- короткостроковий горизонт планування, в той час яку разі кластерного управління реальні вигоди від розвитку кластера з’являються не раніше ніж через 5-7 років.

Для створення інноваційних кластерів необхідно сформувати інструменти кластерного розвитку, створити інфраструктуру підтримки, розробити методику проведення моніторингу кластерного розвитку, визначити систему стимулювання інноваційної активності підприємств, що входять до складу кластер. До інструментів кластерного розвитку відносять:

- підтримка розвитку мереж та трансферу знань і технологій;

- сприяння формуванню спеціалізованих підприємств;

- формування програм перепідготовки кадрів;

- розвиток брендингу;

- сприяння технологічному переозброєнню підприємств;

- розвиток міжрегіонального та міжнародного обміну інноваціями;

- організація централізованого залучення інвестицій та субсидування інноваційних проектів.

ВИСНОВОК: Розвиток інноваційних кластерів, асоційованих мереж, технологічних парків став найбільш популярною у світовому співтоваристві концепцією як на міжнародному, на національному та регіональному рівнях. У розвинених країнах та країнах, що розвиваються, а також у країнах з перехідною економікою, політичні лідери та економісти все більше орієнтуються на стратегію розвитку кластерів, головним чином, з метою повторення успіху, якого досягли країни і регіони, що зуміли сформувати найбільш конкурентоспроможні виробничі системи.

 

                                               Таблиця 1.

Переваги та недоліки кластеризації України

Переваги

Недоліки

1. Зростання бази оподаткування.

2.  Диверсифікація економічного розвитку регіону.

3. Значне спрощення доступу підприємств до різних видів ресурсів (природних, інформаційних, фінансових тощо).

4. Зниження фінансових і кредитних ризиків з одного боку, підвищення стабільності і прогнозованості грошових потоків – з іншого.

5. Підвищення ефективності збуту за рахунок стійкості логістичних потоків між підприємствами кластера.

6. Здійснення якісного стрибка в інноваційному розвитку підприємств, що входять в кластер, за рахунок залучення наукових закладів.

7. Розвиток інституту кластеризації дозволяє створити ефективні інституціональні умови для залучення всіх ресурсів та підвищення конкурентоспроможності регіону.

1.  Відсутність досвіду,чітких методик, економічних зв’язків, низька якість бізнес-клімату, психологічна не готовність до кооперації.

2.  Законодавчо не врегульовано поняття кластеру, корупція в державних органах, технологічна відсталість України.

3.  Надмірна концентрація підприємств на внутрішніх зв’язках, ігнорування середовища за межами кластера можуть призвести до старіння технологій та зниження їх конкурентоспроможності.

4.  Замкнутість кластера може стати причиною зниження гнучкості підприємств-учасників.

5.  Відсутність конкурентів в рамках окремого кластеру «знищує» необхідність постійного удосконалення виробничого та збутового процесу.

6.  Відносна віддаленість промислових підприємств від постачальників сировини та споживачів кінцевої продукції.

8. Розвиток інституту кластеризації дозволяє створити ефективні інституціональні умови для залучення ресурсів та підвищення .

9. Зниження трансакційних витрат, які розглядаються як витрати на організацію бізнесу, отримання інформації, ведення переговорів, пошук постачальників, укладання та оформлення контрактів, забезпечення юридичного захисту, вибудовування взаємин як із зовнішніми контрагентами підприємства, так і з внутрішніми учасниками.

10.  Налагодження партнерського співпраці на договірній між членами кластеру, що сприяє формуванню спільного інформаційного середовища.

11.  Синергетичний ефект від використання адміністративного ресурсу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, з урахуванням інтересів регіону та територіальної громади, можливість задіяти інвестиційний потенціал приватних партнерів для підвищення рівня техніко-економічних показників діяльності регіону.

7.  Залежність результатів роботи всього кластера від ефективності діяльності кожного з його учасників.

8.  Унікальність кожного кластера приводить до значного ускладнення оцінки ефективності його функціонування, оскільки відсутня можливість для порівняння з іншими кластерами.

9.   Висока питома вага в галузевій структурі України  виробництва екстенсивного напрямку.

 

 

Виходячи з вищенаведеного, для розвитку економіки та підвищення ефективності підприємств вважаю за необхідне створення кластерів на державному рівні, використовуючи досвід європейських країн. Для цього обов’язковим є усунення усіх недоліків, які можуть завадити нормальному їх функціонуванню.